Max Black

15 May, 2024Photo reports

Лиман. Як живе місто в 15 кілометрах від лінії фронту

Нині прифронтове місто Лиман, що на півночі Донецької області, опинилось у російській окупації 23 травня 2022 року. Українська армія звільнила місто 1 жовтня 2022 року. Відтоді російські війська регулярно його обстрілюють. Зруйновані всі школи, залізничний вокзал, будинок культури. Житлові квартали, як і приватний сектор, понівечені і майже порожні. Через постійні обстріли у місті залишилось вкрай мало цивільних. Про відбудову тут поки не йдеться. Розруха розростається в геометричній прогресії. Ворог стоїть так близько до міста, що теплими весняними вечорами відчутно його подих.

Багатоповерхівки у помаранчевому сонці намагаються сховати дірки у стінах. Крізь них видно домашні речі, які містяни не встигли забрати з собою.

Ось від будинка залишилась одна стіна. І та відіграє зайчики, коли сонячне проміння проминає крізь розбиті вікна.

Інші будинки просто чорні. Велетенський шматок вугілля.

Незважаючи на спустошення, о десятій ранку комунальники замітають тротуари, складаючи гірки листя в один ряд, поміж вирв від прильотів. У центрі працюють декілька магазинів та аптек. На прилавках можна знайти навіть живі квіти.

Палац культури (Будинок науки і техніки залізничників) згорів внаслідок російського обстрілу Лиману 30 квітня 2022 року, за місяць до окупації. Актова зала потонула в іржавій арматурі. У вікнах гніздяться птахи. Подекуди навіть ростуть польові квіти.

Підлога бібліотеки на другому поверсі вкрита декількома шарами брудних від сажі книг. Більшість літератури російською мовою. Деякі примірники залишились на стелажах. Коли до кімнати заходить вітер, не чути нічого, окрім гуркотіння сторінок. Ніби невидима завідувачка бібліотеки перевіряє стан книг.

Коридорами літають ластівки. Гардероб завалений дитячим одягом. Сходи всипані театральними костюмами. Будинок культури промовисто мовчить.

Після російської окупації від Лиманської Гімназії залишився лише каркас, а всередині поряд зі згарищем — фрагменти дитячих малюнків на стінах.

Сходи ведуть до порожнечі — другого та третього поверху у школі більше немає. Крізь розбиті вікна тепер видно велику частину приватного сектору.

Ліцей №3 був пошкоджений восени 2022 року внаслідок російського обстрілу градами. Фасад залишився майже неушкодженим. Наслідки руйнації видно лише зсередини. Гардеробна і вестибюль чорні від кіптяви. Усі стіни чорні. Настінний малюнок дивом зберігся при пожежі.

Кабінет директора завалений стелею. А от шкільні куточки на місці. Поміж столами валяються грамоти, розірвані привітання із днем вчителя. На другому поверсі посеред коридору самотньо стоїть вазон.

У їдальні частково обвалився і вицвів напис «СМАЧНОГО». Кухонне обладнання вигоріло вщент. Звук кроків розносить хвилею, здається, по всьому району. Такому ж порожньому, як і школа.

Спортивний зал тепер із дірками в стелі. Здається, ніби він був пофарбований за день до бомбардування. Зі спортивного інвентаря тут — порізаний футбольний м’яч у воротах.

Сонце приязно запрошує прогулятись по коридорам школи. Якби не довелось обходити уламки скла повсюди…

Приватний сектор міста квітне бузком. Подекуди рослинність виринає з-під зруйнованих дахів помешкань. Чоловік шпаклює паркан церкви, яка постраждала від уламків снарядів. При дорозі стоять поодинокі мафи — навіть у майже зруйнованому Лимані можна купити гамбургер, шаурму і безалкогольне пиво.

Весна гріє своїм теплом плечі у чорні джинсовці, проте всередині все холоне щоразу, коли бачиш вже так по однаковому зруйновані будівлі. Ось ця рутина руйнації та постійних обстрілів змушує щось завмирати всередині. Коли неприпустиме стає щоденним — із кожним наступним ранком ніби втрачаєш частинку людського.