Yevheniia Sobolieva
Reports

«Якщо вже чути, що летить, то це близько»

Як живуть люди за 10 км від нової лінії фронту на Харківщині

Біля проїжджої частини на лаві сидить чоловік. Він — житель села Руські Тишки. Після повторного наступу росіян на Харківщину від цього села до нової лінії зіткнення — лише 10 кілометрів. Село часто обстрілюють керованими авіабомбами та артилерією, тож чоловік виїжджає ночувати до Харкова. 

Чоловік каже, що місцеві приїжджають сюди на вихідні, щоб доглянути за городом, насадженнями, тваринами. Постійно жити тут залишаються дуже мало людей, через це автобуси з Руських Тишок до Харкова і назад більше не ходять. Щоб доїхати до міста тим, у кого немає власного транспорту, потрібно спочатку добратись до села Циркуни. Це приблизно 5 км від Руських Тишок. Люди або йдуть пішки, або їдуть на велосипедах, або намагаються зупинити попутні авто, як і місцевий житель, якого ми випадково зустріли біля дороги. 

Ми поспілкувались із мешканцями Ці села на Харківщині були окуповані росіянами з кінця лютого до початку травня 2022 року. Після того, як їх звільнили Збройні сили України, росіяни майже відразу почали обстрілювати села. Коли за кілька місяців обстріли трохи вщухли, люди почали повертатись, відбудовувати зруйновані домівки, відновили роботу магазини та дитячі гуртки.

Але в травні 2024-го місцеві жителі були змушені згадати початок 2022 року та знову відчути страх окупації. Росіяни почали наступати в напрямках Вовчанську та Липців. Тепер у цих і найближчих до них селах багато що змінилося. Люди знову виїхали, відбудову зупинили.  

 

«Приїжджаємо тепер тільки на вихідні»

У селі так порожньо, що здається, ніби там нікого немає. Більшість будинків — із побитими стінами та вікнами, на парканах сліди від уламків і пострілів.

Ми бачимо авто біля одного з парканів. Нам відчиняє Леонід Іванович. Він не живе більше в селі. Приїжджає сюди тільки на вихідні, каже, що треба доглядати город. Дружина Леоніда не приїжджає. На початку 2022 року вона дуже тяжко переживала обстріли та окупацію, тож поки що чоловік її з собою не бере.

kharkiv-1

 

«Хто міг — виїжджав сам, а хто не міг — того за бажанням евакуювали, — розповідає чоловік. — Коли ми виїжджали, то снаряди вже лягали по асфальту». Він показує нам свій двір. Після обстрілів 2022 року чоловік встиг замінити 17 вікон і приготував матеріали, щоб ремонтувати дах. Літня кухня та сарай чоловіка були зруйновані, а худоба, яка там була — загинула. Тільки собака Леоніда Івановича пережив обстріли. За ним доглядав сусід Валерій. 

 

«Тільки в Перемогу вірю і ніяк інакше»

Валерій постійно живе у Руських Тишках, адже його мати відмовляється виїжджати, а він не може поїхати без неї. До нового наступу росіян чоловік працював охоронцем на місцевому підприємстві. Зараз воно не працює, тож роботи в чоловіка більше немає. Інші підприємства — розбиті і також не працюють. 

kharkiv-2

«Десятого травня я якраз мав їхати на зміну, о пів на шосту вечора, туди, в Черкаські Тишки. Тільки завів свій транспорт, мотоблок — і чую свист. За півтора роки, як звідси вигнали росіян, ми вже розслабилися та забули, що це таке. Свист — і одразу три прильоти. Ось це все, — чоловік показує рукою на ближні поля та дерева, — все це горіло. Це за три тижні вже трошки відросло. Ми нещодавно скопали город, коли картоплю садили. Якби не зробили цього, то і в мене би все тут теж погоріло. Викликали пожежних. Чотири двори загасили ми з сусідом». 

kharkiv-3

 

Під час нашої розмови в городі поралась мама Валерія, Надія Іванівна.

kharkiv-4

 

«Оце морква посаджена. Оце цибуля посаджена. На зиму саджали оце все. То бурячок. Далі полуниця. Цей рік полуниці нема, мороз побив. Оце такі справи», — показує жінка на майбутній врожай. 

kharkiv-5

 

На питання про те, чому вона відмовляється виїжджати з села, Надія Іванівна каже, що тільки вдома хоче бути, а обстрілів ані трохи не боїться:

«Не хочу їхати, не хочу. Я вірю в Перемогу. Я тільки в Перемогу вірю і ніяк інакше… Триматись і вірити в ЗСУ. Я вірю в це. Козаки мають перемогти запорізькі, хоч як. Скільки тим москалям нас душити…»

kharkiv-6

 

«Наші хлопці скоро їх виженуть — і буде добре»

У сусідньому подвірʼї ми зустрічаємо подружжя. Вони тепер теж приїжджають додому тільки на вихідні. У Володимира і Наталії тут окрім висадженого городу живуть ще й кури. Після деокупації села Володимир заново провів світло та газ до будинку. 

«Життя потроху налагоджувалось, а тут — будь ласка!» — каже чоловік, бідкаючись на новий наступ росіян. Подружжя показує уламки російського снаряду, що впали на їхньому подвірʼї: «Ось вона, ця штучка, яка до нас прилетіла… Ходімо, ходімо, там ще на городі є. Ось, бачите, виїмка? Оце тут прилетіло. Он, валяється, бачите, під парканом. Під парканом валяється».

kharkiv-7
kharkiv-8

Внаслідок обстрілу в їхньому будинку тепер протікає дах, відклеїлись шпалери, уламком снаряду зруйнувало люстру. 

«Я впала на диван, ось так лягла. Сусідка — під стіл. Сусід — під мангал заліз. Чоловік у кухні був», — згадує день прильоту Наталія. 

На прощання жінка дає нам відерце з яйцями і каже: «Нічого, наші хлопці скоро звідти їх виженуть — і буде добре».

kharkiv-9

«Все моє життя тут, все розбито»

Неподалік на цій вулиці ми зустрічаємо старшого чоловіка. Петро тепер живе в хаті родичів, оскільки його будинок зруйнований. Ми просимо чоловіка показати нам той будинок. Він розташований у частині села, яке місцеві називають «хутір». Ця частина постраждала від російських обстрілів найбільше. Ми зупиняємося поблизу вщент розбитого будинку, від якого де-не-де залишились частини стін. 

kharkiv-10

«Все моє життя тут, — каже чоловік, показуючи на те, що залишилося від його оселі, а потім заглядає за стіну, де колись був гараж. — А тут моя «вісімка»». Від «вісімки» теж мало що залишилося. Зараз це не більше ніж шмат заліза.

kharkiv-11

«Були в погребі ми. Це було 13 травня 2022 року, — згадує Петро про день прильоту в його домівку. — Чую «бах!». Виходжу — даху немає, шифер лежить тут. Зайшов у хату, там у нас спальня — якраз у спальню приліт, завалило спальню. А потім як почали бити. Я ж хотів автівку завести. Почав заводити, а акумулятор сів. Тільки вийшов, і приліт туди. Я б там і залишився… Тож ми з дружиною сіли на велосипеди — і тікати. Сумки були складені, документи. Виїхали на трасу, а там підібрали вже, волонтери їхали. Аж у Черкаси ми виїхали».

Петро показує нам двір і сумно зітхає, дивлячись на руїни колись щасливого життя:

«Та тут усе… Я тут народився, я тут… Он малинка моя. Треба приїжджати поливати.
У нас корова була, бик. Ми займались базаром і з цього жили. Все розбито…»

kharkiv-12

«Якщо вже чути, що летить, то це близько»

У Руських Тишках є амбулаторія сімейної медицини. Тут донедавна працювали сімейні лікарі, але через обстріли вони виїхали в Циркунівську громаду. Їхню будівлю зайняли лікарі швидкої допомоги, які до того працювали в Липцях.

«Ми працювали в Липцях до війни, я останньою залишала приміщення свого пункту постійного базування, — розповідає лікарка швидкої допомоги Людмила. А тоді після визволення, з грудня 2023 року, ми вже працювали постійно в Липцях, надавали медичну допомогу населенню. Коли деокупували, в нас була сіра зона і це було дуже важке життя. Були обстріли… От тоді росіяни хаотично кожен день обстрілювали. Це був 2022 рік. Я вийшла працювати, їздила ще в Харків на велосипеді, бо транспорт ніякий не ходив. Я доїжджала до Героїв праці на велосипеді. Їздила тією дорогою, яка поменше обстрілювалась».

kharkiv-13

Коли ми обідали з лікарями на сходах амбулаторії, почули гучний вибух.

— Оце прилетіло.
— Прилетіло? Наскільки далеко це?
— Оце близько. 
— Я навіть не знаю, наскільки…
— Воно так однозначно сказати не можна, але це десь між Тишками, якщо ви на містку були, і Борщовою. Якщо вже чути, що летить, то це близько.

kharkiv-14

«Якщо кинуть бомбу, їх тут всіх вбʼє»

Коли ми вже виїжджали з села, помітили незвичайне місце. У дворі триповерхового будинку стояли десятки собачих будок, а повз розгулювали собаки. З підʼїзду вийшла жінка, пані Олена. Після того, як більшість людей виїхали з Руських Тишок через окупацію та обстріли, вона стала опікуватися домашніми тваринами, яких господарі не могли забрати із собою. Зараз у жінки 118 собак, 40 котів та декілька кіз. Вона їх всіх годує, стерилізує, прибирає за ними. Жінка навіть має спеціальний блокнот, де записує, кого як звати, в кого який характер. 

«Мене ніде не можуть прийняти з такою кількістю тварин, але і кинути я їх теж не можу, розумієте? Як я їх можу кинути?» — каже Олена. 

kharkiv-15
kharkiv-16

Волонтери привозять у самоорганізований притулок корм і допомогли збудувати вольєр і нові будки, щоб у собак був комфортний дім. 

«У звʼязку з останніми подіями всіх собачок перемістили у підвал, щоб убезпечити їх. Якщо тут кинуть бомбу, їх же тут всіх вбʼє», — розповідає Олена. Через постійні обстріли жінка боїться, що тварин може вбити уламками снарядів.

kharkiv-17

Ми спускаємось у підвал, де живуть коти. Жінка прибирає в кожного в клітці, насипає їм їжу. Поруч ми бачимо імпровізоване ліжко – один на одному лежать матраци, а зверху ковдра. Олена спить тут разом із котами. Каже, що в підвалі зараз безпечніше, ніж у квартирі. 

kharkiv-18
kharkiv-19

«Життя стало налагоджуватися. Ми зробили дах на будинку, вставили вікна, почали готуватися до ремонту в будинку, аж тут знову стало гучно, почали стріляти, почали падати бомби. В підвалі, звісно, для них життя гірше, ніж зовні, але безпечніше», — розповідає жінка. Олена з нетерпінням чекає, коли обстановка стабілізується і вона зможе випустити всіх тварин у вольєри, в яких вони і мають жити. 

«Ми зробили шикарні пʼять вольєрів для собак, мій чоловік вже почав там робити дах, а ж тут — наступ», — розповідає Олена. Вона виносить зошит, у якому акуратним почерком у стовпчик записані клички тварин із поясненням, хто і в якому вольєрі має жити, коли ситуація стане спокійніша. 

До осені 2022 року доглядати за тваринами Олені допомагав місцевий чоловік, Олександр. Він був сином кумів Олени і теж не виїжджав з початку повномасштабної війни. Родичі жартома казали, що Олександр колись одружиться на доньці Олени. На жаль, цього вже не станеться. Чоловік загинув від російського обстрілу. 

«Це найбільша, найболючіша втрата війни для мене. Він мені з усім допомагав, сусідам допомагав, витягував майно людей з палаючих будинків», — згадує Олена. Ми зустріли жінку того дня, коли в Олександра мав бути день народження. Вона привезла на могилу чоловіка півонії. Жінка плаче, коли згадує його та говорить до могили: «Я прийду до тебе Сашенька, я прийду». 

kharkiv-20

«Діти сюди приходили із задоволенням»

Після нового наступу росіян сильно змінилося життя і в Циркунах. Це село розташоване трохи далі від російського кордону, ніж Тишки, лише в трьох кілометрах від обʼїзної міста Харкова. Чимало людей знову виїхали з села через страх повторної окупації та обстрілів. 

Після деокупації села в 2022 році волонтерка та активістка Ганна за допомогою спонсорів відкрила в Циркунах дитячий центр, де місцеві діти займалися творчістю та спортом. Після повторного наступу в травні 2024-го центр перестав працювати. Дітям сюди приходити зараз надто небезпечно. Ті заняття, що можливо, вчителі проводять онлайн. 

«Діти сюди приходили із задоволенням, щоб і повчитися, і провести час один з одним. У Циркунах зруйнована школа, дитячі садочки», — розповідає Ганна. Спочатку вона отримала кошти від партнерів для створення пункту обігріву, а пізніше знайшла ресурси і для створення дитячого центру. Вже наприкінці травня 2023 року, менше ніж за рік після деокупації села, центр працював на повну. Зараз діти займаються онлайн дошкільною підготовкою та логопедом. За словами Ані, заняття не припинились ні на день. А спорт і художні заняття поки що на паузі. 

kharkiv-21

«Не може дочекатись моменту, коли вийде з гаражу» 

Окрім дитячого центру, Ганна опікувалась ще одним проєктом, який через новий наступ росіян призупинився. Вона займалась документальним супроводом відновлення будинків людям, чиї домівки були зруйновані внаслідок обстрілів. 

Один із будинків сімʼї, яку Ганна взялась вести, вже активно відбудовували. До повторного наступу встигли замінити вікна та зробити новий дах. Через те, що в будинку неможливо було жити, родина власника жила в гаражі, який вони облаштували. 

«Жінка нам казала, що не може дочекатися того моменту, коли вже вийде з гаражу, зможе вдягнути домашні капці та знову пройтися по своєму будинку», — каже Ганна. 

kharkiv-22

Зараз, після нового наступу, люди не витримали та виїхали до Харкова. Однак, на свій страх і ризик, вони приїжджають майже щодня, щоб наводити лад в будинку та на подвірʼї. 

На цій вулиці можна побачити десятки розбитих будинків, але біля багатьох була свіжа цегла та щебінь. Видно, що люди вже відновлювали свої будинки, намагалися повернутися до свого звичного життя. Але через новий наступ росіян і постійні вибухи на вулицях нікого немає. Життя ніби знову стало на паузу. 

«Ми домовились, що батько подасть мені знак»
Reports
Yevheniia Sobolieva

«Ми домовились, що батько подасть мені знак»

Рятувальник Володимир Логінов — про день трагедії, стосунки з батьком і роботу в ДСНС

Read more
«Якщо вже чути, що летить, то це близько»
Reports
Yevheniia Sobolieva

«Якщо вже чути, що летить, то це близько»

Як живуть люди за 10 км від нової лінії фронту на Харківщині

Read more
Прифронтовий хліб
Reports
Yevheniia Sobolieva

Прифронтовий хліб

Як переселенці з Донецька відкрили пекарню в Покровську

Read more